Герої не вмирають
Щодня у боротьбі з ворожими загарбниками Україна втрачає своїх синів. Кожен із загиблих воїнів залишиться у нашій пам'яті, вдячність за їхній подвиг житиме у серцях українців!
Героїв пам'ятаємо
05 червня 2020 року в Лосківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів відбувся мітинг-реквієм "Героїв пам'ятаємо, присвячений 4-ій річниці загибелі героя АТО, жителя с. Слобідки Новгород-Сіверського району Чернігівської області Ігоря Медведя.
На жалобному заході були присутні голова Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Тарас Молочко, голова Новгород-Сіверської районної ради В'ячеслав Кауфман, заступник голови Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Неля Чугаєва, голова Блистівської сільської ради Віталій Довбня, начальник відділу освіти районної державноїх адміністрації Світлана Біла, директор Комунальної установи "Новгород-Сіверський районний центр обслуговування закладів освіти" Ірина Зюзько.
Слова глибокої шани і поваги лунали на адресу Ігоря Миколайовича, а до меморіальної дошки лягли живі квіти. У скорботній хвилині мовчання схилили голови гості, працівники закладу освіти, односельці.
Хай вічно живими в нашій пам'яті будуть ті, хто віддав за незалежність України найдорожче - життя, зокрема нашого земляка Ігоря Медведя.
Воробей Іван Володимирович
03. 07. 1999 – 09. 11. 2018
ЗНОВ ЖАЛОБА… ЗНОВ ВТРАТА СИНА ЧЕРНІГІВЩИНИ…
09 листопада 2018 року, в зоні проведення Операції Об’єднаних сил внаслідок вогнепального поранення загинув наш земляк, уродженець с. Дігтярівка ВОРОБЕЙ Іван Володимирович.
Під час бойового зіткнення, Іван зазнав кульове поранення. Його бойовий побратим кинувся перетягнути Івана до окопу... Ворожий снайпер... Обидва наших Воїни загинули...
Іван Воробей був призваний на військову службу 27 квітня 2018 року Новгород-Сіверським об'єднаним міським військовим комісаріатом, проходив службу на посаді заступника командира бойової машини-навідника-оператора гірсько-штурмової роти 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Збройних Сил України військової частини А3892.
12 листопада, у селі Дігтярівка Новгород-Сіверського району відбулося поховання 19-річного Івана Володимировича Воробʼя.
На знак скорботи за загиблим у день жалоби на території району були приспущені Державний Прапор України із траурною стрічкою на адміністративних будівлях органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також обмежено проведення розважально-концертних заходів.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким та друзям загиблого Воїна
Бондаренко Валерій Миколайович
15. 09. 1989 – 14. 08. 2014
Народився 15 вересня 1989 року в селі Попівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області.
Валерій ріс допитливим, розумним і здібним, тому батьки вирішили віддати його до школи в неповні шість років. Навчався він добре. Завжди поспішав до школи, бо дуже любив математику, фізику. Він цікавився технікою. Умів відремонтувати й мотоцикла, і трактора. А влітку всі механізовані роботи лягали на його плечі. Він орав, косив, возив, нікому не відмовляючи. А у вільний час майстрував братикові санчата, вирізав мамі дощечки для кухні чи підставки для квітів. Ще дуже любив Валерій читати книжки, але найбільше вабила хлопчика військова справа. Син обожнював батька. Він був для нього зразком у всьому, було дуже важливо, що батько – не тільки вчитель захисту Вітчизни, а й офіцер запасу. За приклад був і хрещений – кадровий військовий. Валерій мріяв і собі вдягнути військову форму, стати офіцером.
Після закінчення Попівської середньої школи у 2006 році вступив до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив за спеціальністю «бойове застосування та управління діями підрозділів, частин, з’єднаннями сухопутних військ».
Після закінчення академії Валерій одружився. Молоде подружжя вирушило починати своє спільне сімейне життя за місцем призначення чоловіка – у Яворів.
Від 2010 року служив у місті Яворові Львівської області в 24-ій окремій механізованій бригаді. На початок АТО був командиром роти у званні капітана.
Загинув 14 серпня 2014 року під час мінометного обстрілу біля села Новосвітлівки Луганської області.
Похований 16 вересня 2014 року в селі Попівці Новгород-Сіверського району.
Указом Президента України № 593/2014 від 15 липня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Гулевський Ігор Володимирович
27. 01. 1984 – 28. 11. 2015
Народився 27 січня 1984 року в селі Штукар Веселинівського району Миколаївської області. Від 1991 року навчався в Штукарській неповній середній школі.
У 1999 році з родиною переїхав до села Лісконоги Новгород-Сіверського району Чернігівської області.
У 2000 році закінчив Лісконогівську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів.
Відслужив у лавах Збройних сил України, працював у товаристві «Переможець» на тваринницькій фермі, деякий час працював у Києві.
Повернувся у село Лісконоги, проживав з цивільною дружиною, разом виховували її маленьку донечку. Був господарем вдома, опорою для матері. Вмів виконувати всі сільськогосподарські роботи: орав, сіяв, косив, доглядав домашню худобу; вільний час проводив на Десні з вудкою, активно займався спортом, був незамінним членом місцевої футбольної команди. Не відмовляв у допомозі односельцям, які до нього зверталися.
Призваний до Збройних сил України в лютому 2015 року. Пройшов підготовку на Яворівському полігоні, у березні потрапив на Схід України. У складі мотопіхотного батальйону брав участь у бойових діях у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Під час виконання службових обов’язків в зоні проведення АТО від розриву гранати був важко поранений, отримав контузію. Лікувався.
28 листопада 2015 року Ігор Гулевський внаслідок захворювання помер у Центральному клінічному госпіталі Збройних Сил України.
Похований 1 грудня 2015 року в селі Лісконоги Новгород-Сіверського району.
12 жовтня 2016 року встановлена меморіальна дошка на фасаді Лісконогівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів.
Медведь Ігор Миколайович
07. 02. 1974 – 05. 06. 2016
Народився 07 лютого 1974 року в селі Слобідка Новгород-Сіверського району.
У 1979 році разом із батьками переїхав до м. Первомайська Луганської області.
У 1981 році вступив до першого класу Первомайської середньої школи.
Від 1984 р. навчався в Лосківській школі, яку закінчив у 1989 році.
Від 1992 до 1994 роки проходив службу в Збройних силах України в танкових військах у Хмельницькій області.
Після звільнення в 1994 році з лав Збройних сил повернувся до рідного села і розпочав трудову діяльність у радгоспі «Перемога». Працював трактористом. Пізніше переїхав до міста Чернігова. Працював у приватному акціонерному товаристві «Будіндустрія».
Призваний до Збройних сил України 7 липня 2015 року. Служив у складі 53-ї окремої механізованої бригади.
05 червня 2016 року під містом Торецьком Донецької області Медведь Ігор Миколайович загинув під час мінометного обстрілу диверсійно-розвідувальної групи.
Похований 08 червня 2016 року в Чернігові на Алеї Слави.
* * * *
Вадим Лільчицький, заступник військового комісара обласного військового комісаріату: «Він був мобілізований майже рік тому під час четвертої хвилі мобілізації. Призваний із Новгород-Сіверського району, але сам проживав разом із дружиною і працював у Чернігові. Загинув у Донецькій області під час бойового зіткнення з диверсійно-розвідувальною групою противника. Загинув як герой, як справжній герой».
Олександр Карпук, заступник командира роти 53-ї окремої механізованої бригади: «Ми разом служили. Хоч він солдат, а я офіцер, ми дружили з самого початку. Веселий, чистоту любив сильно. Під час виконання бойового завдання Ігор спостерігав за противником. Розпочався мінометний обстріл. Ігор перебував на лінії розмежування між противником і нами. Коли розпочався мінометний обстріл, снаряд прилетів до їхньої групи. Їх було троє. Медведю не пощастило– загинув, а двох хлопців було поранено».
Вадим Лільчицький, заступник військового комісара обласного військового комісаріату: «Дуже багато гине. Ми майже механізовану роту похоронили. 145-й чоловік у нас загинув. Це з різних родів Збройних сил».
Сьогодні на Сході багато стріляють, кажуть військові. Для них це не боротьба з терористами, а війна за Україну.
Володимир Танана, командир взводу 53-ї окремої механізованої бригади: «Це справжня війна, де гинуть хлопці, із якими вчора сидів ще в бліндажі, а сьогодні доводиться їх ховати».
Соломаха Олег Володимирович
24. 01. 1978 – 30. 01. 2015
Народився 24 січня 1978 року в селі Буда-Вороб’ївська Новгород-Сіверського району в селянській родині. Батьки Олега – Надія Григорівна (1957 р. н.) та Володимир Пилипович (1950 р. н.) усе життя пропрацювали в місцевому товаристві. Вони виростили і виховали ще двох дітей: дочку Наталію та сина Михайла.
У 1994 році закінчив Вороб’ївську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Як згадують однокласники та вчителі, він був відповідальним та наполегливим, добре навчався, мав багато друзів. Завжди поспішав надати допомогу всім, хто її потребував.
Від 1996 до 1998 року проходив військову службу в Збройних силах України.
Після армії і до дня призову Олег Володимирович працював у товаристві «Промінь» пастухом, пізніше механізатором, а потім слюсарем на фермі.
Мобілізований 3 вересня 2014 року до лав Збройних сил України. В АТО – у складі 13-го окремого мотопіхотного батальйону.
Загинув 30 січня 2015 року під час бою за блокпост 1302 у районі міста Вуглегірська Бахмутського (Артемівського) району Донецької області.
Похований 25 лютого 2015 року в селі Буді-Вороб’ївській Новгород-Сіверського району Чернігівської області.
Указом Президента України № 103 від 21 березня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
У пам’ять про Олега Соломаху в жовтні 2015 року на будівлі Буда-Вороб’ївської загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка.
Зі спогадів матері Олега
…А він у нас от домашній за характером, нікуди не хотів із села їхати. І ми тому раділи: діти менші далеко, а Олег поруч, завжди підтримка. Він усе вмів ніякої роботи не боявся. Олега мобілізували восени. Тим, хто радив «улизнути», він відповідав, як відрізав: «Я ж присягу давав!». Спершу – навчання, а тоді, раптово якось, фронт.
Востаннє ми поговорили з ним по телефону 29 січня, і я сказала: «А, може, ти, синочку, на 8 Березня приїдеш?» Олег відповів: «Не на 8 Березня, а на твій, мамо, день народження обов’язково буду!». День народження у мене 24 лютого… Так і сталось. Тільки привезли того дня сина на отчу землю у труні…
Черненко Денис Миколайович
08. 02. 1994 – 29. 11. 2015
Черненко Денис Миколайович народився 8 лютого 1994 року у селі Мамекине Новгород-Сіверського району. У 2001 році пішов до 1 класу Макекинської загальноосвітньої школи І ступеня. З 2005 до 2007 року навчався в Новгород-Сіверській гімназії ім. К.Д. Ушинського. У 2007 перейшов до Смяцької ЗОШ І-ІІІ ст., яку закінчив у 2012 році. Протягом навчання в школі зарекомендував себе як чуйний та надійний товариш, який завжди був готовий прийти на допомогу. Одним із його захоплень була музика, яка допомагала йому долати життєві перешкоди. Він із задоволенням відвідував уроки гри на трубі у Новгород-Сіверській музичній школі, яку закінчив у 2009 році.
Був добре фізично розвинений, займався фізичною культурою і спортом. Охоче брав участь у шкільних та районних спортивних змаганнях, спартакіада допризовної та призовної молоді. Улюбленими предметами були фізична культура та історія.
Після закінчення школи з 2012 по 2013 навчався у Сосницькому професійно-технічному ліцеї, де здобув професію водія.
У вересні 2013 року пішов на військову службу за контрактом до лав Збройних Сил України. Військову службу проходив у військової частини пп В0331. Старший солдат Черненко Денис Миколайович, водій 1-го транспортного відділення автомобільного взводу роти матеріального забезпечення зарекомендував себе тільки з кращої сторони. Сумлінно виконував свої службові обов’язки, бездоганно ніс військову службу, показав високі показники у бойовій та професійній підготовці. Сумлінно вивчав військову справу. Користувався авторитетом у колективі серед товаришів по службі та старших начальників. У 2014 став учасником проведення Антитерористичної операції на території Донецької області (в районі Дебальцево). Поставлені завдання у зоні проведення АТО виконував якісно, на високому організаційному рівні, проявляючи при цьому мужність, наполегливість та розумну ініціативу. Трагічно загинув 29 листопада 2015 року на квартирі у місті Києві через отруєння побутовим газом.